Отримуйте інформацію лише з офіційних джерел
Єдиний Контакт-центр судової влади України 044 207-35-46
Якщо розмір спірної земельної ділянки дозволяє, то вона може бути поділена в натурі між усіма спадкоємцями у частках, які їм належать, проте у разі відсутності технічної можливості такого поділу та відсутності можливості вільного користування своєю частиною земельної ділянки, з урахуванням встановлених конкретних обставин, особа може ставити питання до інших спадкоємців земельної ділянки щодо грошової компенсації своєї спадкової частини спірної земельної ділянки. Про це зазначив Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду при розгляді справи № 607/9865/16-ц (постанова від 12 січня 2021 року).
Обставини справи
ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про визнання права власності на спадкове майно.
Позовна заява мотивована тим, що її син ОСОБА_4 разом зі своєю дружиною ОСОБА_2 за час спільного подружнього життя набули у спільну сумісну власність земельну ділянку площею 0,20 га, цільове призначення для будівництва та обслуговування житлового будинку і завершений будівництвом, проте не оформлений житловий будинок, розташований на цій земельній ділянці.
Після смерті ОСОБА_4 відкрилась спадщина за законом на належне йому майно. ОСОБА_1 зазначала, що вона у встановленому законом порядку прийняла спадщину та частково оформила спадкові права за законом. Посилалась на те, що відповідачка ОСОБА_2 одноосібно заволоділа правовстановлюючими документами на спірне спадкове майно та на її вимоги вказаних документів не надавала, у зв'язку із чим постановою нотаріуса їй було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину на 1/4 частину спірної земельної ділянки та спірного будинковолодіння.
З урахуванням викладеного та уточнень позовних вимог, ОСОБА_1 просила суд визнати за нею право власності, у порядку спадкування за законом після смерті.
Рішенням Тернопільського міськрайонного суду позов ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/4 частину земельної ділянки площею 0,20 га. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що спірна земельна ділянка є об'єктом спільної сумісної власності ОСОБА_4 та ОСОБА_2, оскільки придбана подружжям на підставі договору купівлі-продажу у період шлюбу, тому, як вважав суд першої інстанції, їх частки визнаються рівними, незалежно від того, на кого зареєстровано право власності.
Постановою Тернопільського апеляційного суду апеляційні скарги залишено без задоволення.
Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права
Справи про спадкування за законом мають вирішуватись відповідно до глави 86 ЦК України.
Відповідно до статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).
Статтею 1218 ЦК України встановлено, що до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
Відповідно до вимог частин третьої, четвертої статті 1268 ЦК України спадкоємець, який постійно проживав разом зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.
Малолітня, неповнолітня, недієздатна особа, а також особа, цивільна дієздатність якої обмежена, вважаються такими, що прийняли спадщину, крім випадків, встановлених частинами другою-четвертою статті 1273 цього Кодексу.
Право власності спадкоємця на спадкове майно підлягає захисту в судовому порядку шляхом його визнання у разі, якщо таке право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності (стаття 392 ЦК України).
За змістом статті 60 СК України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один із них не мав із поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба, тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
При цьому Верховний Суд звернув увагу на те, що якщо розмір спірної земельної ділянки дозволяє, то вона може бути поділена в натурі між усіма спадкоємцями у частках, які їм належать, проте у разі відсутності технічної можливості такого поділу та відсутності можливості вільного користування своєю частиною земельної ділянки, з урахуванням встановлених конкретних обставин, ОСОБА_1 може ставити питання до інших спадкоємців земельної ділянки щодо грошової компенсації своєї спадкової частини спірної земельної ділянки.
Доводи касаційної скарги про неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій до спірних правовідносин норм статей 377, 381 ЦК України та статті 60 СК України є ідентичними доводам апеляційної скарги, яким суд надав належну оцінку, вони є достатньо аргументованими, а тому Верховний Суд доходить висновку про відсутність підстав повторно відповідати на ті самі аргументи заявника.
При цьому Верховний Суд враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення у справі «Хірвісаарі проти Фінляндії»).
Враховуючи наведене, колегія суддів залишила касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін.
_03_03.png)
