Отримуйте інформацію лише з офіційних джерел
Єдиний Контакт-центр судової влади України 044 207-35-46
Визначення судом частки співвласника у праві спільної власності на нерухоме майно за померлим не узгоджується з вимогами чинного законодавства.
Визначення судом частки співвласника у праві спільної власності на нерухоме майно за померлим не узгоджується з вимогами чинного законодавства, оскільки у такому разі судом буде вирішено питання про право особи, яка не має цивільної процесуальної правоздатності та дієздатності, що свідчить, у тому числі про неефективність способу захисту права особи відповідно до положень статті 16 ЦК України. У такому випадку спадкоємець не позбавлений можливості захисту своїх прав шляхом подання позову про визнання права власності в порядку спадкування.
На цьому наголосив Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у справі № 570/997/19.
Обставини справи
З матеріалів справи відомо, що позивач звернулася до суду з позовом до відповідача про визначення частки майна, належної померлому на праві спільної сумісної власності, та визнання права власності на спадкове майно.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилалася на те, що вона є спадкоємцем першої черги за законом після смерті сина. Разом і з іншими спадкоємцями позивач вчасно прийняла спадщину, проте не вся спадщина охоплена виданим свідоцтвом про право на спадщину за законом.
Зазначала, що нотаріус відмовився виключити до переліку спадкового майна та видати свідоцтво про право на спадщину на житловий будинок та земельну ділянку. Постанова нотаріуса про відмову у вчиненні нотаріальної дії мотивована відсутністю державної реєстрації права власності за померлим. Інша постанова про відмову у вчиненні нотаріальної дії вмотивована відсутністю визначення частки померлого у спільній сумісній власності подружжя на житловий будинок.
Житловий будинок та земельна ділянка набуті сином позивача під час шлюбу, проте державно реєстрація права власності на вказане майно проведена за дружиною.
На думку позивача, підстави виникнення права власності на вказані вище земельну ділянку та житловий будинок, з урахуванням положень статей 57, 60 Сімейного кодексу України, беззаперечно свідчать про те, що це майно набувалося у спільну сумісну власність подружжя, і її син мав право власності на 1/2 частку у вказаному майні як один із подружжя.
Рішенням суду першої інстанції, залишеним без змін постановою апеляційного суду позовні вимоги задоволено частково.
Не погоджуючись із рішенням суду першої та апеляційної інстанції, в частині задоволення позовних вимог, касатор подав касаційну скаргу.
Висновок Верховного Суду
Судді ВС підкреслили, що відповідно до частини першої статті 25 ЦК України здатність мати цивільні права та обов'язки (цивільну правоздатність) мають усі фізичні особи. Разом із тим, цивільна правоздатність фізичної особи припиняється у момент її смерті (частина четверта статті 25 ЦК України).
З урахуванням зазначеного, Верховний Суд резюмує, що визначення судом частки співвласника у праві спільної власності на нерухоме майно за померлим не узгоджується з вимогами чинного законодавства, оскільки у такому разі судом буде вирішено питання про право особи, яка не має цивільної процесуальної правоздатності та дієздатності, що свідчить, у тому числі про неефективність способу захисту права особи відповідно до положень статті 16 ЦК України. У такому випадку спадкоємець не позбавлений можливості захисту своїх прав шляхом подання позову про визнання права власності в порядку спадкування.
У порушення вищевказаних положень закону та всупереч релевантної практики Верховного Суду, суди не звернули увагу на те, що на момент ухвалення рішення син позивача та невістка вже померли, тому відповідно до частини четвертої статті 25 ЦК України їх цивільна правоздатність припинилася, що свідчить про неможливість права власності на ½ частку спірного житлового будинку за померлими особами. Крім того, вказаний спосіб захисту не є ефективним у розумінні положень статті 16 ЦК України та не призведе до відновлення порушених прав позивача, за захистом якого вона звернулася до суду.
Таким чином, суди не врахували положень закону про те, що дієздатність та правоздатність фізичної особи припиняється з її смертю, та не зробили правового висновку про те, чи є обраний позивачем спосіб належним способом судового захисту, у результаті чого дійшли помилкового висновку про обґрунтованість вказаних заявлених вимог, що свідчить про необхідність скасування оскаржуваних судових рішень у частині вирішення питання про визначення, що частка сина позивача, який помер, та частка невістки позивача, становила по 1/2 кожного у праві спільної сумісної власності на житловий будинок, а також у частині визнання спадковим майном ½ частки кожного із співвласників у праві спільної сумісної власності на житловий будинок.
ВС підкреслив, у справі, що переглядається, судами встановлено, що спірний житловий будинок, збудовано ще у 2014 році на земельній ділянці, що на той час належала позивачеві, тобто станом на 05 січня 2017 року (дату купівлі-продажу земельної ділянки, на якій знаходився спірний будинок) житловий будинок на ділянці був побудований, однак не був введений в експлуатацію.
Таким чином, судами встановлено, що станом на дату введення в експлуатацію житлового будинку жінка перебувала в зареєстрованому шлюбі з сином позивача , а тому спірний житловий будинок є їхньою спільною сумісною власністю.
ВС зазначив, що встановивши коло спадкоємців померлого, суди першої та апеляційної інстанції обґрунтовано вважали, що за позивачем як спадкоємцем за законом після смерті сина позивача підлягає визнанню право власності на 1/6 частку майна – житлового будинку.
Враховуючи обставини справи Верховний Суд задовольнив касаційну скаргу частково. Скасував рішення Рівненського районного суду Рівненської області та постанову Рівненського апеляційного в частині визначення частки майна, належної померлому, визнання спадковим майном 1/2 частку кожного із співвласників у праві спільної сумісної власності на житловий будинок та відмовив у задоволенні позову у вказаній частині.
У частині визнання за позивачем права власності на 1/6 частку житлового будинку рішення Рівненського районного суду Рівненської області та постанову Рівненського апеляційного - залишив без змін.
_03_03.png)
