16 березня 2017 року вироком колегії суддів Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області громадян «К» та «Б» визнано невинуватими за пред’явленим їм обвинуваченням за ч.2 ст.27, п.4 ч.2 ст.115 КК України та на підставі п.2 ч.1 ст.373 КПК України виправдано через недоведеність вчинення ними кримінального правопорушення, у вчиненні якого їх було обвинувачено.
Стороною обвинувачення дії обвинувачених громадян «К» та «Б» були кваліфіковані наступним чином: громадянин «Б» у співучасті з громадянином «К» своїми навмисними противоправними діями, вчинили кримінальне правопорушення передбачене ч.2 ст.27, п.4 ч.2 ст.115 КК України, (умисне вбивство), тобто умисне протиправне заподіяння смерті іншій людині, а саме громадянину «Д», вчинене з особливою жорстокістю.
Так, пред’явлене обвинувачення – обвинувачені громадяни «К» та «Б» - не визнали свою вину та вказували про свою непричетність до умисного вбивства громадянина «Д» з особливою жорстокістю.
Враховуючи пояснення обвинувачених, потерпілої та свідків, суд вважає, що стороною обвинувачення не доведено, що вбивство громадянина «Д» з особливою жорстокістю було вчинено у співучасті саме обвинуваченими «К» та «Б».
Приймаючи до уваги дані, отримані при експертизі громадянина «Д», а також результати лабораторних досліджень, експерт зробив висновок, що можна припустити, що смерть настала в проміжок часу від 30-40 хв. до декількох годин після спричинення йому тілесних ушкоджень. Крім того, зважаючи на тяжкість спричиненої громадянину «Д» травми, можна припустити, що при умові надання своєчасної кваліфікованої медичної допомоги він міг би залишитися жити.
При дослідженні крові громадянина «Д» виявлений спирт в концентрації 3,85%о, яка зазвичай при житті може відповідати тяжкому ступеню алкогольного сп’яніння.
Згідно висновку експертизи походження клітин піднігтьового вмісту зрізів нігтів з обох рук громадянина «Д» від підозрюваного громадянина «К» та свідка громадянина «Б» виключається. На тілі обвинуваченого громадянина «Б» не було виявлено тілесних ушкоджень, які за давністю виникнення можуть відповідати часу вчинення злочину.
Протоколи проведення слідчих експериментів із підозрюваним громадянином «К» із підозрюваним громадянином «Б» суд визнає неналежними доказами з огляду на положення ст.86 КПК України через порушення порядку їх проведення, який визначено ст.240 КПК України, яка зокрема в ч.1 передбачає, що з метою перевірки і уточнення відомостей, які мають значення для встановлення обставин кримінального правопорушення, слідчий, прокурор має право провести слідчий експеримент шляхом відтворення дій, обстановки, обставин певної події, проведення необхідних дослідів чи випробувань. Тобто, таким вимогам вказані протоколи не відповідають, оскільки фактично є допитом громадян «К» та «Б», а не відтворенням дій, обстановки, обставин певної події, проведення необхідних дослідів чи випробувань. Надані обвинуваченими в такий спосіб показання слідчому, який проводив цю слідчу дію – не можуть бути прийняті як доказ на підтвердження вини обвинувачених громадян «Б» та «К» за обвинуваченням, що їм пред’явлено, оскільки ч.4 ст.95 КПК України передбачає, що суд може обґрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання або отриманих у порядку, передбаченому статтею 225 цього Кодексу. Суд не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору, або посилатися на них.
Крім того, суд визнає недопустимим доказом протокол проведення слідчого експерименту свідка «Б», так як недопустимими є докази, що були отримані з показань свідка, який надалі був визнаний підозрюваним чи обвинуваченим у цьому кримінальному провадженні. Згідно ст.370 КПК України судове рішення ухвалюється судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду.
Згідно вимог ч.3 ст.373 КПК України обвинувальний вирок не може ґрунтуватися на припущеннях і ухвалюється лише за умови доведення у ході судового розгляду винуватості особи у вчиненні кримінального правопорушення. Згідно п.2 ч.1 ст.373 КПК України виправдувальний вирок ухвалюється у разі, якщо не доведено, що кримінальне правопорушення вчинене обвинуваченим.
Стаття 62 Конституції України передбачає, що обвинувачення не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно ст.17 КПК України особа вважається невинуватою у вчиненні кримінального правопорушення і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено у порядку, передбаченому цим Кодексом.
Жодних свідків самої події злочину – стороною обвинувачення встановлено не було. Вказані висновки експертиз не мають категоричного характеру.
Докази, надані стороною обвинувачення, вказують на факт присутності на місці події злочину не лише потерпілого та обвинувачених громадян «Б» та «К», а й про наявність слідів інших невстановлених слідством осіб.
Таким чином, оцінивши докази в їх сукупності із врахуванням вимог ст.ст.85, 86, 94 КПК України, - суд прийшов до висновку, що стороною обвинувачення не доведено того, що обвинувачені громадяни «К» та «Б» вчинили у співучасті вбивство із особливою жорстокістю потерпілого громадянина «Д», а тому вони підлягають виправданню.
З даного приводу одним із членів колегії суддів було винесено окрему думку, в якій він вважає вирок неправильним з наступних підстав.
Дії обвинувачених громадян «Б» та «К» необхідно б було кваліфікувати за ч.2 ст.121 КК України, з врахуванням судової практики, так як наслідок в виді смерті потерпілого громадянина «Д», перебуває у причинному зв’язку з умисними тілесними ушкодженнями, які йому були спричинені групою осіб в складі обвинувачених громадян «Б» та «К», і даний наслідок міг би бути усунутим лікарським втручанням. Для застосування ч.2 ст.121 КК України в цьому випадку, що є необхідним, є також встановлення вини як до заподіяння тяжких тілесних ушкоджень потерпілому громадянину «Д», так і до його смерті з боку обвинувачених громадян «Б» та «К». Визначальним при цьому є суб’єктивне ставлення обвинувачених громадян «Б» та «К» до наслідків своїх дій, відповідно до постанови ПВСУ «Про судову практику в справах про злочини проти життя і здоров’я особи».
Дії двох обвинувачених громадян «Б» та «К» підлягають кваліфікації за ч.2 ст.121 КК України, незважаючи на те, що лише де – які удари із їх чисельності, були такими, що заподіяли тяжкі тілесні ушкодження потерпілому громадянину «Д», внаслідок яких настала смерть потерпілого, і не встановлено, хто саме із обвинувачених наніс дані удари, але в судовому засіданні встановлено, що у обвинувачених був єдиний умисел на побиття потерпілого громадянина «Д», і вони сприяли один одному у досягненні цієї мети, так як на ґрунті раптово виниклих неприязних відносин, була розпочата сварка, під час якої обвинувачений громадянин «К» вимагав від потерпілого громадянина «Д» повернення нібито викраденого ним у громадянина «К» мобільного телефону, і крім того потерпілий громадянин «Д» висловлював нецензурні слова в бік покійного батька обвинуваченого громадянина «Б».
Виходячи з наведеного, суддя вважає, що суд виправдав громадян «Б» та «К» необґрунтовано, обвинувачені громадяни «Б» та «К», своїми умисними противоправними діями, вчинили злочин, передбачений ч.2 ст.121 КК України – умисне тяжке тілесне ушкодження, небезпечне для життя в момент заподіяння, вчинене групою осіб, що спричинило смерть потерпілого громадянина «Д». В зв’язку з чим обвинувачених громадян «Б» та «К» необхідно б було визнати винними у вчиненні злочину, передбаченого ч.2 ст.121 КК України з призначенням покарання в виді позбавлення волі строком по 8 років кожному.
Вирок не набрав законної сили.
Прес-секретар
Вознесенського міськрайонного суду
_03_03.png)
