«Поножовщина» в «Тихій поляні»

18 травня 2018 року суддею Зубар Н.Б. було розглянуто кримінальне провадження по обвинуваченню громадянки «В» в скоєнні злочину, передбаченого ч.2 ст.121 (Умисне тяжке тілесне ушкодження, тобто умисне тілесне ушкодження, небезпечне для життя в момент заподіяння, чи таке, що спричинило втрату будь-якого органу або його функцій, психічну хворобу або інший розлад здоров'я, поєднаний зі стійкою втратою працездатності не менш як на одну третину, або переривання вагітності чи непоправне знівечення обличчя) КК України.

Обставини справи: 27 грудня 2017 року у невстановлений час, в с. Трикрати Вознесенського району Миколаївської області обвинувачена «В» з метою придбання продуктів харчування прибула до продуктового магазину «Тиха Поляна», у якому  на ґрунті раптово виниклих особистих неприязних стосунків виник конфлікт із продавцем «М», в ході якого обвинувачена «В», керуючись умислом, направленим на спричинення тілесних ушкоджень, умисно лівою рукою нанесла один удар ножем в область передньої поверхні шиї. Після чого, коли громадянка «М» намагалась вийти з магазину на вулицю, умисно й повторно, лівою рукою, нанесла ще один удар ножем в область живота продавщиці «М», в результаті чого спричинила їй тяжкі тілесні ушкодження за ознакою небезпеки для життя.

Обвинувачена «В» пред’явлене обвинувачення визнала повністю.

Під час судового розгляду кримінального провадження, обставин, що пом'якшували б або обтяжували б покарання обвинуваченої «В» судом встановлено не було.

Встановлені судом обставини провадження та дані про особу обвинуваченої, спроби, спрямовані нею на відшкодування шкоди потерпілій та намагання покаятися у вчиненому істотно знизили ступінь тяжкості вчиненого обвинуваченою «В» злочину та дали підстави для призначення обвинуваченій покарання із застосуванням положень ст.75 КК України.

З урахуванням наведеного, зокрема визнання обвинуваченою своєї вини, й того, що покарання є формою реалізації кримінальної відповідальності, а також другорядної ролі кари як мети покарання, поведінку обвинуваченої «В» в період кримінального провадження, чим фактично була досягнута мета покарання, суд дійшов висновку, що зазначені обставини дали обґрунтовані підстави вважати, що виправлення обвинуваченої та попередження вчинення нею нових злочинів можливе без ізоляції від суспільства, але в умовах здійснення контролю за її поведінкою під час звільнення від відбування покарання з випробуванням, яке буде достатнім для того, щоб вона довела своє виправлення.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 373, 374 КПК України, відповідно до ст.75 КК України суд звільнив громадянку «В» від відбування покарання з випробовуванням з іспитовим строком 3 (три) роки з покладенням на неї обов’язків, передбачених ч.1 ст.76 КК України, а саме: періодично з’являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації; повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання.

Пред’явлений потерпілою «М» цивільний позов було задоволено частково, на її користь було стягнуто з громадянки «В» 13000 (тринадцять тисяч) грн. матеріальної та 15000 (п'ятнадцять тисяч) грн. моральної шкоди, завданої злочином.

На даний час по даній судовій справі апеляційну скаргу не подано.

Прес-секретар суду