Кримінальна відповідальність за носіння телескопічної біти

Норма ст. 263 Кримінального кодексу України (незаконне поводження зі зброєю, бойовими припасами або вибуховими речовинами) є субсидіарною і для розуміння незаконності поводження зі зброєю вимагає аналізу відповідного закону. При цьому поняття «закон» має розширене тлумачення і включає в себе законодавство в цілому, в тому числі нормативні акти, що регулюють відповідні правовідносини, порушення яких утворює об’єктивну сторону складу злочину, передбаченого ст. 263 КК України.

Про це йдеться в постанові колегії суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду, ухваленій за результатами розгляду касаційної скарги захисника С. в інтересах засудженого М. на вирок суду першої та вирок суду апеляційної інстанцій у кримінальному провадженні за обвинуваченням М. у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 263 КК України.

Згідно із Постановою ВС за вироком Вінницького міського суду Вінницької області від 11 жовтня 2016 року ОСОБА_2 засуджено ч. 2 ст. 263 КК України до покарання у виді позбавлення волі строком на 1 рік. На підставі ч. 1 ст. 71 КК України шляхом часткового складання невідбутого покарання за вироком Ленінського районного суду м. Вінниці від 12 жовтня 2011 року та призначеного покарання за даним вироком остаточно визначено ОСОБА_2 покарання у виді позбавлення волі строком на 1 рік 6 місяців.

Згідно з вироком ОСОБА_2 визнано винним у тому, що він всупереч вимог, визначених Інструкцією про порядок виготовлення, придбання, зберігання, обліку, перевезення та використання вогнепальної зброї, пристроїв вітчизняного виробництва для відстрілу патронів, споряджених гумовими чи аналогічними за своїми властивостями металевими снарядами смертельної дії, та зазначених патронів, а також боєприпасів до зброї та вибухових матеріалів, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України № 662 від 21 серпня 1998 року та Положення про дозвільну систему, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 576 від 12 жовтня 2012 року без передбаченого на те законом дозволу носив в кишені своєї барсетки телескопічну биту, яка згідно з висновком експерта № 415-х від 03 листопада 2015 року є холодною зброєю та відноситься до контактної не клинкової холодної зброї ударно-дробильної дії, виготовлений саморобним способом. Вказана холодна зброя була вилучена у ОСОБА_2 06 жовтня 2015 року біля 22:40 працівниками поліції.

Вироком Апеляційного суду Вінницької області від 20 квітня 2017 року вирок місцевого суду в частині призначеного покарання скасовано та призначено ОСОБА_2 покарання за ч. 2 ст. 263 КК України у виді позбавлення волі строком на 1 рік. На підставі ч. 1 ст. 71 КК України до покарання призначеного за даним вироком частково приєднано невідбуту частину покарання за вироком Ленінського районного суду м. Вінниці від 12 жовтня 2011 року та остаточно визначено покарання у виді позбавлення волі строком на 2 роки. В решті вирок місцевого суду залишено без зміни

У касаційній скарзі з доповненнями до неї захисник Соляр Т.В. просив скасувати судові рішення і призначити новий розгляд в суді першої інстанції. Стверджував, що вирок суду першої інстанції не відповідає вимогам ст. 370 КПК України. Вказав, що у зв'язку з відсутністю закону, який би передбачав порядок надання дозволу на носіння зброї, вважає, що в діях ОСОБА_2 відсутня подія злочину, передбаченого ч. 2 ст. 263 КК України. Зазначив, що апеляційний суд розглянув кримінальне провадження з порушенням статей 374, 419, 420 КПК України, на доводи, викладені в її апеляційній скарзі, вичерпної відповіді не дав.

Як вбачається з матеріалів кримінального провадження, захисник засудженого подав апеляційну скаргу, в якій порушив питання про скасування вироку місцевого суду та закриття кримінального провадження у зв'язку з недоведеністю винуватості ОСОБА_2 Обґрунтовуючи свої вимоги, захисник послався на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону та невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, вказував на відсутність прямого умислу ОСОБА_2 на вчинення злочину.

Скасовуючи вирок та постановляючи свій, апеляційний суд в порушення вимог закону при розгляді апеляційної скарги захисника хоча зазначив суть апеляційних доводів, проте їх з достатньою повнотою не перевірив, в ухвалі переконливих аргументів на спростування всіх доводів апеляційної скарги захисника не навів, а на деякі з них взагалі не надав відповіді. Крім того, при формулюванні обвинувачення визнаного судом доведеним не зазначив форми вини як обов'язкової обставини, що підлягає встановленню.

Таким чином, апеляційний суд фактично не проаналізував зазначені доводи захисника, не дав оцінки стосовно їх обґрунтованості чи необґрунтованості, не дав повної відповіді на його твердження щодо наявності в діях засудженого прямого умислу.

Що стосується доводів, викладених у доповненнях до касаційної скарги захисника, про те, що за відсутності в Україні закону, який би регулював порядок надання дозволу на носіння зброї, у діях ОСОБА_2 відсутня подія злочину, то вони є безпідставними, оскільки норма ст. 263 КК України є субсидіарною і для розуміння незаконності поводження зі зброєю, вимагає аналізу відповідного закону. При цьому поняття «закон», яке використав законодавець, має розширене тлумачення і включає в себе законодавство у цілому, в тому числі нормативні акти, що регулюють відповідні правовідносини, порушення яких утворює об'єктивну сторону складу злочину, передбаченого ст. 263 КК України .

Беручи до уваги усталену практику Європейського суду з прав людини у справі (зокрема рішення «Едуард Шабалін проти Росії» від 16 жовтня 2014 року) про неприпустимість тримання особи під вартою без судового рішення та у контексті даного кримінального провадження, не вирішуючи наперед питання про винуватість чи невинуватість ОСОБА_2, з метою попередження ризику його переховування від суду, оскільки він не може не усвідомлювати імовірність повторного визнання його вини за висунутим йому обвинуваченням у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 263 КК України, ураховуючи особливості касаційного розгляду, передбачені главою 32 КПК України, та обмежені можливості щодо повноцінного розгляду і вирішення цього питання в межах процедури касаційного перегляду, Верховний Суд вважає за необхідне залишити ОСОБА_2 під вартою на строк, мінімально необхідний для вирішення вказаного питання судом апеляційної інстанції, який у будь-якому разі не може перевищувати 60 діб.

Верховний Суд ухвалив:

Касаційну скаргу захисника Соляр Т.В. в інтересах засудженого ОСОБА_2 задовольнити частково.

Вирок Апеляційного суду Вінницької області від 20 квітня 2017 року щодо ОСОБА_2 скасувати і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

ОСОБА_2 залишити під вартою до вирішення судом апеляційної інстанції питання щодо обрання йому запобіжного заходу, але не більш ніж на 60 діб.

Постанова Верховного Суду від 31 травня 2018 року: http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/74475834.

Суддя-спікер Зубар Н.Б.