Отримуйте інформацію лише з офіційних джерел
Єдиний Контакт-центр судової влади України 044 207-35-46
Частиною 1 ст.503 КПК України передбачено, що кримінальне провадження щодо застосування примусових заходів медичного характеру, передбачених законом України про кримінальну відповідальність, здійснюється за наявності достатніх підстав вважати, що:
1) особа вчинила суспільно небезпечне діяння, передбачене законом України про кримінальну відповідальність, у стані неосудності;
2) особа вчинила кримінальне правопорушення у стані осудності, але захворіла на психічну хворобу до постановлення вироку.
Пункт 19 ч.1 ст.3 КПК України до сторін кримінального провадження відносить і особу, стосовно якої передбачається застосування примусових заходів медичного чи виховного характеру.
Разом із тим судова практика свідчить про те, що буквальне тлумачення норми закону про права такої особи на оскарження судових рішень не відповідає загальним засадам кримінального провадження та практиці ЄСПЛ.
Так, ухвалою Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 28 березня 2013 року до ОСОБА_2 було застосовано примусовий захід медичного характеру у вигляді госпіталізації до психіатричного закладу із посиленим наглядом.
Ухвалою судді Апеляційного суду Закарпатської області від 17 травня 2013 року ОСОБА_2 повернуто його апеляційну скаргу на вказану ухвалу суду першої інстанції на підставі п.2 ч.3 ст.399 КПК України.
Органом досудового розслідування ОСОБА_2 обвинувачувався в тому, що він у період з 23.00 07 травня 2012 року до 02.00 08 травня 2012 року за місцем свого проживання на АДРЕСА_1 вчинив катування потерпілої ОСОБА_3, а саме, умисно, протиправно, з метою примусити її вчинити на його користь дії, які суперечили її волі: видати нотаріально посвідчену довіреність щодо уповноваження його бути її представником з усіма необхідними повноваженнями, в тому числі щодо продажу рухомого та нерухомого майна, наніс потерпілій побої у різні частини тіла за допомогою дерев'яної палиці та руками, спричинивши ОСОБА_3 сильного фізичного болю, тілесних ушкоджень та морального страждання.
Апеляційний суд повернув особі апеляційну скаргу на зазначену ухвалу на підставі п.2 ч.3 ст.399 КПК України, оскільки суд дійшов висновку, що апеляційна скарга подана особою, яка не наділена правом на апеляційне оскарження.
Суд апеляційної інстанції зазначив що положеннями ч.1 ст.393 КПК України не передбачено право на подання апеляційної скарги особою, щодо якої вирішувалось питання про застосування примусових заходів медичного характеру. У такому випадку апеляційну скаргу мають право подати законний представник та захисник такої особи.
Верховний Суд дійшов висновку, що суд апеляційної інстанції, повертаючи особі його апеляційну скаргу, діяв усупереч вимогам чинного кримінального процесуального закону та статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Суд касаційної інстанції нагадав про правовий висновок, викладений у постанові Верховного Суду України від 29 вересня 2016 року по справі №5-246кс(15)16 та практику ЄСПЛ, відображену, зокрема в рішеннях у справах «Плахтєєв та Плахтєєва проти України», «Наталія Михайленко проти України», «Анатолій Руденко проти України».
ККС ВС вказав на те, що статтею 10 КПК України визначено, що не може бути привілеїв чи обмежень у процесуальних правах, передбачених цим Кодексом, за ознаками раси, кольору шкіри, політичних релігійних чи інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, громадянства, освіти, роду занять, а також за мовними або іншими ознаками. У випадку і порядку, передбачених цим Кодексом, певні категорії осіб (неповнолітні, іноземці, особи з розумовими і фізичними вадами тощо) під час кримінального провадження користуються додатковими гарантіями.
Згідно зі статтею ст.3 КПК України особа, стосовно якої вирішувалося питання про застосування примусових заходів медичного характеру, є одним із учасників судового провадження.
Відповідно до ч.1 ст.506 КПК України особа, стосовно якої передбачається застосування примусових заходів медичного характеру або вирішувалося питання про їх застосування, користується правами підозрюваного та обвинуваченого в обсязі, який визначається характером розладу психічної діяльності чи психічного захворювання відповідно до висновку судово-психіатричної експертизи, та здійснює їх через законного представника, захисника.
Стаття 516 КПК України передбачає, що ухвала суду, постановлена в межах такого провадження, може бути оскаржена в порядку, передбаченому КПК України.
Верховний Суд зауважив, що норми кримінального процесуального закону не обмежують громадянина в його процесуальних правах і не забороняють йому реалізовувати їх безпосередньо.
З огляду на викладене Суд дійшов висновку про те, що особа, щодо якої вирішувалось питання про застосування примусових заходів медичного характеру, не позбавлена права подавати апеляційну скаргу на судове рішення, ухвалене в порядку, передбаченому главою 39 КПК України.
Постанова Верховного Суду від 31.07.2018 року у справі №308/1397/13-к. – Джерело: http://reyestr.court.gov.ua/Review/75691980.
_03_03.png)
