Довічне позбавлення волі як найсуворіше покарання – позиція Верховного Суду

18.09.2018 року Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду ухвалив постанову, якою скасував ухвалу Апеляційного суду Київської області від 02 жовтня 2017 року та призначив новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

За обставинами справи вироком Ірпінського міського суду Київської області від 08 серпня 2017 року ОСОБА_1 засуджено за ч.2 ст.185 КК до покарання  у виді позбавлення волі на строк 2 роки; за п.4 ч.2 ст.115 КК до покарання у виді довічного позбавлення волі.

На підставі ч.1 ст.70 КК за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим ОСОБА_1 призначено покарання у виді довічного позбавлення волі.

На підставі ст.ст. 71, 72 КК за сукупністю вироків ОСОБА_1 до покарання призначеного даним вироком суду у виді довічного позбавлення волі повністю приєднано невідбуту частину покарання за вироком Ірпінського міського суду Київської області від 28.04.2015 року у виді обмеження волі на 2 роки, та призначено остаточно до відбуття покарання у виді довічного позбавлення волі.

Згідно з вироком суду, ОСОБА_1 визнано винуватим та засуджено за те, що він, ІНФОРМАЦІЯ_2 близько 04 годині 00 хвилин,  перебуваючи в стані алкогольного сп'яніння, на четвертому поверсі недобудованої будівлі, розташованої на АДРЕСА_1, на ґрунті раптово виниклих неприязних відносин, що виникли в результаті образи, підійшов ззаду до ОСОБА_6 та штовхнув останню, внаслідок чого ОСОБА_6 впала на бетонну підлогу, вдарившись при цьому головою та втратила свідомість. У подальшому  ОСОБА_1, розуміючи, що ОСОБА_6 подає ознаки життя, усвідомлюючи свої злочинні дії, переслідуючи злочинний умисел направлений на особливо жорстоке вбивство та заподіяння особливих фізичних страждань ОСОБА_6, бажаючи настання суспільно-небезпечних наслідків, а саме смерті ОСОБА_6, розкладним ножем, умисно, завдав потерпілій не менше 40 ударів у ділянку грудної клітини та передньої частини шиї, чим заподіяв потерпілій ОСОБА_6 особливих страждань. Від отриманих тілесних ушкоджень остання померла на місці події. Після цього, переконавшись, що ОСОБА_6 не подає ознак життя, з метою приховати труп останньої, відтягнув тіло потерпілої приблизно на 2 метри від сходів та залишив його.

Крім того, ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_2 близько 04 годині 00 хвилин, діючи повторно, перебуваючи в стані алкогольного сп'яніння, знаходячись у недобудованій будівлі, що на АДРЕСА_1, після умисного вбивства ОСОБА_6 вчиненого з особливою жорстокістю, переконавшись в тому, що остання не подає ознак життя, умисно, таємно викрав фотоапарат марки «Nicon», вартістю 5000 грн та планшет марки «Lenovo» вартістю 4000 грн. З викраденим майном ОСОБА_1 з місця вчинення злочину зник та розпорядився ним на власний розсуд, чим спричинив потерпілій ОСОБА_4 матеріальної шкоди на суму 9 000 грн.

Ухвалою Апеляційного суду Київської області від 2 жовтня 2017 року вирок суду першої інстанції щодо ОСОБА_1 змінено в частині призначеного покарання.

За п. 4 ч. 2 ст. 115 КК ОСОБА_1 призначено покарання у виді позбавлення волі на строк 14 років 6 місяців; за ч. 2 ст. 185 КК - у виді позбавлення волі на строк 2 роки.

На підставі ч. 1 ст. 70 КК за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим ОСОБА_1призначенопокарання у виді позбавлення волі на строк 14 років 6 місяців.

На підставі ст. ст. 71, 72 КК за сукупністю вироків ОСОБА_1 до призначеного покарання частково приєднано покарання за вироком Ірпінського міського суду Київської області від 28.04.2015 р. у виді обмеження волі на 2 роки та остаточно призначено до відбуття покарання у виді позбавлення волі на строк 15 років.

Скасовуючи ухвалу апеляційної інстанції, - Верховний Суд зазначив, що санкцією ч. 2 ст. 115 КК передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк під десяти до п'ятнадцяти років або довічне позбавлення волі.

Відповідно до ст. 64 КК довічне позбавлення волі встановлюється за вчинення особливо тяжких злочинів і застосовується лише у випадках, спеціально передбачених КК, якщо суд не вважає за можливе застосувати позбавлення волі на певний строк.

При визначенні ОСОБА_1 виду та розміру покарання, суд першої інстанції,  відповідно до вимог ст. 65 КК врахував характер та ступінь тяжкості скоєного, те,  що один зі вчинених злочинів, відповідно до ст. 12 КК, є особливо тяжким, дані про особу засудженого, який будучи раніше судимим та звільненим від відбування покарання з іспитовим строком, на шлях виправлення не став та вчинив нові умисні злочини, суспільно-корисною працею не займався, за місцем проживання характеризувався негативно.

Крім того, зважив й на особливості даного конкретного  злочину і обставини його вчинення, та прийшов до обґрунтованого висновку, що ОСОБА_1 хоча й визнавав свою провину у пред'явленому йому обвинуваченні та давав показання щодо обставин вчинення злочину, але щиро не розкаявся, оскільки його зухвала поведінка в судовому засіданні при допиті стороною обвинувачення, потерпілими, судом, не свідчила про критичну оцінку засудженим вчинених ним злочинів та жалю з приводу вчиненого.

Таким чином, врахувавши дані про особу ОСОБА_1 у поєднанні із тяжкістю вчинених злочинів, особливостей вчиненого умисного вбивства неповнолітньої ОСОБА_6, поведінку ОСОБА_1 в момент та після вчинення вбивства ОСОБА_6, а саме особливу жорстокість, через малозначний привід, ще й крадіжки належного їй майна та його подальший збут, введення в оману батьків вбитої щодо її місцезнаходження, суд першої інстанції прийшов до висновку, що ОСОБА_1 становить особливу небезпеку для суспільства і обрав йому покарання у виді довічного позбавлення волі.

Змінюючи вирок суду першої інстанції в частині призначеного покарання,  всупереч положенням ст. 419 КПК, суд апеляційної інстанції, своє рішення про зміну довічного позбавлення волі на позбавлення волі на певний строк належним чином не мотивував, що призвело до явної невідповідності призначеного покарання тяжкості вчиненого злочину та даним, що характеризують особу засудженого ОСОБА_1,  внаслідок м'якості.

Так,  зокрема, зі змісту ухвали випливає, що апеляційний суд своє рішення обґрунтував тим, що хоча ОСОБА_1 раніше судимий, але не за злочини проти життя і здоров'я людини, на спецобліках не перебував, визнав фактичні обставини справи, що, на думку апеляційного суду, з врахуванням молодого віку засудженого,  дає підстави для пом'якшення йому покарання.

При цьому, апеляційний суд не дав належної оцінки тим обставинам, що покарання у виді довічного позбавлення волі є тим видом покарання, що застосовується у випадках, коли необхідність такого призначення обумовлюється особливими обставинами, що обтяжують відповідальність, та виключно небезпечністю особи винного.

Зокрема, апеляційним судом не враховано, що вказаний вид кримінального покарання призначається з урахуванням таких даних, як наявність судимостей в особи, з урахуванням негативних характеристик з місця проживання, що в свою чергу, свідчить про небажання особи стати на шлях виправлення і, як наслідок, нехтування загальнолюдськими цінностями, зокрема, життям людини.

Так, суд першої інстанції правильно встановив, що ОСОБА_1, будучи молодою, фізично здоровою, працездатною людиною, не вважаючи життя людини найвищою цінністю, жорстоко та безжально, шляхом нанесення численних ножових поранень, холоднокровно вбив раніше знайому йому неповнолітню потерпілу, яка перебувала із ним у дружніх відносинах, не створювала для нього ніякої небезпеки, не чинила щодо нього протиправних дій та опору, перебувала у безпорадному стані. Вбиваючи потерпілу, ОСОБА_1 діяв зухвало, на ґрунті раптової образи, через малозначний привід, а після жорстокого вбивства, ще й заволодів майном потерпілої, чим поставив її життя нижче від своїх бажань, нехтуючи загальнолюдськими цінностями.

Крім того, апеляційним судом не надано належної оцінки тому, що ОСОБА_1 вчинив два умисні злочини, один з яких є особливо тяжким насильницьким злочином проти життя неповнолітньої особи, яка до того ж перебувала у безпорадному стані, протягом іспитового строку за раніше вчинені умисні злочини проти власності, що свідчить про його небажання стати на шлях виправлення та стійку злочинну поведінку.

Наведене свідчить, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те,  що ОСОБА_1 є особливо небезпечним для суспільства, а будь-який інший вид покарання окрім довічного позбавлення волі не забезпечить мету покарання у виді виправлення засудженого та запобігання вчинення нових злочинів як засудженим.

Враховуючи зазначені обставини, колегія суддів дійшла висновку про те, що ухвалу апеляційного суду не можна визнати обґрунтованою, оскільки завданням вмотивованого рішення є продемонструвати сторонам, що вони були почуті; ігнорування судом аргументів сторін є грубим порушенням вимог статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а  тому ухвала апеляційного суду щодо ОСОБА_1  підлягає скасуванню у зв'язку з необхідністю посилення покарання через порушення ст. 419 КПК та призначення покарання, яке за своїм видом є явно несправедливим, невідповідним ступеню тяжкості вчиненого злочину, особі засудженого, внаслідок м'якості.

Постанова Верховного Суду від 18.09.2018 року у справі №367/6965/15-к. – Джерело: http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/76615078.

Суддя-спікер Зубар Н.Б.