Рішення Верховного Суду про незаконість затримання особи

РІШЕННЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ ПРО НЕЗАКОННІСТЬ ЗАТРИМАННЯ ОСОБИ ТА ОСКАРЖЕННЯ УХВАЛИ СЛІДЧОГО СУДДІ ПРО СКАСУВАННЯ АРЕШТУ МАЙНА

Перша судова палата Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду розглянула касаційні скарги прокурора, захисника особи на вирок місцевого та ухвалу апеляційного судів. 

За обставинами цієї справи згідно із  вироком Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 30 травня 2016 року ОСОБА_3 було засуджено за ч. 1 ст. 371 КК України до покарання у виді обмеження волі на строк 2 роки.

На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_3 звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 1 рік.

Ухвалою Апеляційного суду Черкаської області від 15 червня 2017 року апеляційні скарги прокурора та захисника Волосовського В.В. залишено без задоволення, а вирок місцевого суду відносно ОСОБА_3 - без зміни.

За вироком суду ОСОБА_3 визнано винним і засуджено за те, що він, будучи начальником відділення розслідування злочинів, пов'язаних з незаконним обігом наркотичних засобів, СВ Соснівського РВ у м. Черкасах УМВС України в Черкаській області, за обставин, викладених у вироку, 27 січня 2014 року, здійснюючи досудове розслідування кримінального провадження № 12014250040000380, вчинив дії, які призвели до завідомо незаконного затримання ОСОБА_1, а саме дав доручення оперативному підрозділу УБОЗ УМВС України в Черкаській області про встановлення місця знаходження та доставлення ОСОБА_1, а також склав протокол про його затримання у порядку, передбаченому ст. 208 Кримінального процесуального кодексу України за відсутності для того законних підстав.

Перша судова палата Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду вказала про те, що згідно зі ст. 209 КПК України особа є затриманою з моменту, коли вона силою або через підкорення наказу змушена залишатися поряд із уповноваженою службовою особою чи в приміщенні, визначеному уповноваженою службовою особою.

Відсутність передбачених кримінальним процесуальним законом підстав для затримання особи є однією з ознак вчинення незаконного затримання.

Як правильно встановив місцевий суд, здійснюючи досудове розслідування у кримінальному провадженні № 12014250040000380, 27 січня 2014 року в період часу з 00 год до 9-ої год ОСОБА_3, перебуваючи в кабінеті № 424 у приміщенні Соснівського РВ УМВС України в Черкаській області та, будучи уповноваженою службовою особою, якій законом надано право здійснювати затримання, достовірно знав, що станом на 9-ту год 27 січня 2014 року злочини, передбачені ч. 1 ст. 294, ч. 2 ст. 341 КК України, у яких проводилося досудове слідство, було закінчено. Однак незважаючи на зазначені вище обставини ОСОБА_3 в порядку ст. 40 КПК України надав доручення оперативному підрозділу УБОЗ УМВС в м. Черкасах про встановлення місця знаходження ОСОБА_1, доставлення його до службового приміщення УМВС України в Черкаській області. Жодних даних, передбачених ст. 208 КПК України, для затримання ОСОБА_1 не було. 27 січня 2014 року близько 19-ої год ОСОБА_3 склав протокол про затримання ОСОБА_1 за підозрою у вчиненні зазначених вище кримінальних правопорушень, обмеживши таким чином право останнього на вільне пересування.

З урахуванням посади ОСОБА_3, яка передбачала наявність відповідної освіти та досвіду роботи, немає підстав вважати, що, даючи доручення про доставку  ОСОБА_1, а в подальшому склавши протокол про його затримання, засуджений не усвідомлював протиправності своїх дій, не передбачав настання суспільно небезпечних наслідків у виді незаконного затримання особи та що вони не були спрямовані на досягнення саме такого результату. Адже з огляду на зміст ст. 209 КПК України з моменту, коли особа силою чи через підкорення наказу змушена залишатися поряд з уповноваженою особою, вона є затриманою. Даючи доручення про доставку ОСОБА_1 до службового приміщення УМВС України в Черкаській області, ОСОБА_3 не міг не усвідомлювати, що воно може бути виконано тільки в один із способів, зазначених у згаданій нормі закону, що фактично і відбулося згодом. У подальшому на підтвердження цього незаконного затримання ОСОБА_3 склав протокол за відсутності жодної з підстав, зазначених у ст. 208 КПК України.

Отже, наведене свідчить про правильність кваліфікації дій ОСОБА_3 за ч. 1 ст. 371 КК України.

Джерело: http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/80235371.

Крім того, Об’єднана палата Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду, розглянувши касаційну скаргу прокурора, який просив скасувати ухвалу апеляційного суду про повернення його апеляційної скарги на ухвалу слідчого судді місцевого суду, - зробила висновок про те, що в аспекті положень ст. 309 Кримінального процесуального кодексу України ухвала слідчого судді про повне або часткове скасування арешту майна, постановлена за правилами ст. 174 КПК України, не підлягає апеляційному оскарженню.

Джерело: http://reyestr.court.gov.ua/Review/79957677.